З усіх видів доступної нам альтернативної енергії, сонце є найбільшим її джерелом, яке надає нам понад 970 трлн кВт енергії щодня. Енергії сонця, яка потрапляє на землю щохвилини, значно більша за отриману в результаті спалювання викопного палива протягом року! Із постійним зростанням вартості нафти і газу багато споживачів почали заощаджувати кошти, переходячи на «чисту» сонячну енергію, що спричинило стрімкий розвиток індустрії сонячних модулі. Упродовж 15 років світове виробництво сонячних модулів щороку зростало на 25%.

Критерії вибору

Технології отримання електроенергії з сонячної енергії невпинно удосконалюються. На підставі чого можна говорити, яка з технологій найбільш перспективна? Є три важливих критерії, які слід враховувати при оцінюванні таких технологій. До них належать:

‑ вартість. Для більшості цих технологій найважливішим показником є вартість однієї кіловат-години електроенергії, яку виробляє сонячний модуль. Цей показник свідчить не лише про те, наскільки конкурентоспроможною є технологія. За його допомогою можна порівнювати вартість виробленої сонячним модулем електроенергії з вартістю електроенергії, виробленої традиційними джерелами живлення;

‑ виробничі питання. Як і у будь-якому секторі промисловості, функціонування і розвиток підприємства-виробника сонячних модулів врешті-решт залежить від можливості виготовляти якісну продукцію у великих обсягах. Це складне завдання, оскільки вартість електроенергії, виробленої сонячними модулями поки що висока, виробничий процес постійно покращують, а велику кількість сонячних батарей відбраковують у процесі виробництва. Наприклад при виготовленні модулів на основі полікристалічного кремнію до 5% продукції мають дефекти;

‑ ефективність перетворення енергії. Цей показник може як позитивно, так і негативно позначатися на вартості 1 Вт виробленої електроенергії –усе залежить від багатьох факторів (наприклад, якість і вартість сировина, структури комірки тощо). Хоча висока ефективність перетворення зазвичай є кращою, цей показник не є критичним з простої причини – що ефективнішою є комірка, то важче і дорожче її виготовити.

Такі критерії дають змогу будь-якому інвестору визначити сильні і слабкі сторони основних технологій, що нині найбільш поширені на ринку. Кремнієвій технології належить понад 90% ринку, а сонячні модулі, як моно-, так і полікристалічні на підставі цієї технології виготовляють практично усі провідні світові компанії. Основним конкурентом цієї технології є «тонкоплівкова» – порівняно нова, переспективна технологія, що має значний потенціал щодо економічності. Цій технології поки що належить 9,99% ринку, але ця цифра може сягнути 15‑20%. Решту ринку займають інші різнотипні технології, які ще не мають промислового застосування.

Тариф на сонячну енергію: європейський досвід

Ще 10 років тому розвитку галузі виробництва фотоелектричних панелей в європейських країнах сприяла лише невелика кількість демонстраційних програм, що переважно мали науково-дослідне спрямування і розвивали експериментальні проекти, що сприяли стартування ринку фотоелектричних станцій і привертали увагу громадськості до цього сегмента енергетики.

Німеччина була першою країною, що вжила заходів для стимулювання виробництва і використання сонячної електрики. Ґрунтуючись на позитивному досвіді вітроенергетики, на законодавчому рівні уряд Німеччини прийняв незалежну від державного бюджету систему спеціальних закупівельних тарифів (feed-in-tariff) для виробників електрики з сонячної енергії. Закон встановив гарантовану мінімальну ціну на електроенергію, вироблену сонячними панелями, яка постачається в електричну мережу. Ця ціна досить висока для того, щоб стимулювати інвесторів вкладати кошти у розвиток сектора і очікувати прибутків. Отримані після цього переконливі результати дали змогу переглянути і покращити законодавчу норму. Як результат, з 2004 у цьому сегменті ринку зафіксовано рекордне зростання, незважаючи на те, що Німеччина не належить до країн зі значним сонячним потенціалом.

Рішення підтримати досить дорогу технологію виробництва електроенергії пояснюється кількома факторами. З одного боку, екологічно зорієнтована державна політика Німеччини підтримує розвиток і застосування відновлювальних джерел енергії ‑ для більшої диверсифікації виробництва енергії. З іншого боку, необхідно було виявляти внутрішніх лідерів, здатних конкурувати на нових світових ринках. Стратегія була обрана успішно. Нині Німеччина – один із лідерів у цьому секторі на світовому ринку –тут зосереджено близько 80% європейського ринку фотоелектричної енергії. У 2005 році цей показник становив приблизно 600 МВт із 1,4 ГВт, вироблених у світі.

Директива ЄС з підтримки виробництва електроенергії за допомогою відновлюваних джерел енергії встановлює вигідні умови для розвитку чистої енергетики в Європі. Починаючи з 2001 року держави ЄС прийняли пакет механізмів підтримки виробників «чистої» енергії для досягнення національних цілей зі збільшення частки відновлюваної енергії.

За останні кілька років керівництво кількох країн півдня Європи запозичили досвід Німеччини. Перша з них – Іспанія, керівництво якої прийняло законодавство, що передбачає заохочення виробників, як і в Німеччині. У 2005 р. Італія прийняла програму підтримки виробництва фотоелектрики, що сприяло збільшенню виробництва з 4 МВт енергії у 2005 році до 100 МВт у 2006-му.

Згідно з прогнозом Європейської асоціації фотоелектричної промисловості (EPIA), наприкінці 2010 року світове виробництво фотоелектричних систем сягне 5,4 ГВт. За цим амбіційним сценарієм розвиток світового ринку базується на таких підходах: у Європі ‑ на ефективності системи спеціальних тарифів (з усуванням коливань на ринку), у Японії ‑ з реалізацією зусиль, спрямованих на досягнення поставленого завдання – 5 ГВт загальної встановленої кількості, у США ‑ удосконаленою політикою підтримки фотоелектричних технологій, приклади якої нині можна бачити в Каліфорнії. Усе це дає змогу прогнозувати зростання світового ринку фотоелектрики на 25% щороку.

Система закупівельних тарифів ‑ ефективний інструмент розвитку

У більшості промислово розвинених країн традиційні виробники електроенергії залежні від державних субсидій, у зв’язку із чим негативний вплив їх підприємств на навколишнє середовище жодним чином не позначається на вартості електроенергії для споживачів. Система спеціальних закупівельних тарифів (ССЗТ) пропонує споживачам привабливу ціну для продажу виробленої ними електрики з енергії сонця у загальну мережу і винагороджує їх те, що вони віддають перевагу сонячній енергетиці.

Для того, щоб ССЗТ була успішною, необхідно дотримуватись таких умов:

‑ тариф починає діяти у точці під’єднання виробника до мережі;

‑ тариф повинен гарантовано діяти не менш 20 років, що дає можливість виробнику планувати інвестиції й одержувати вигоду;

‑ вартість застосування ССЗТ розподіляється між усіма споживачами електроенергії, в результаті чого на державний бюджет не буде додаткових навантажень. Застосування подібної схеми також захищає від «політичного футболу» у часи зменшенням керівництвом країни бюджетних витрат.

Ефективність ССЗТ значною мірою залежить від таких ринкових бар’єрів:

‑ занадто велика кількість інстанцій, залучених у цю діяльність, і слабка координація їх діяльності;

‑ занадто багато часу потрібно для отримання необхідних дозволів;

‑ відновлювані джерела енергії не беруться до уваги при перспективному плануванні.

Ліквідація цих бар’єрів додасть змоги значно прискорити розвиток виробництва фотоелектрики в країнах, які вже прийняли відповідні програми підтримки його виробництва і застосування. Наприклад, у Франції і Португалії система вигідних тарифів була прийнята, але потрібні занадто великі зусилля для отримання усіх дозволів і погоджень, що відлякує потенційних інвесторів.

Завдяки сталому зростанню європейського ринку фотоелектричних технологій розвивається промисловість, створюючи велику кількість нових робочих місць. Щоб зберегти ці позиції, Європі необхідно розширювати ринки збуту. Важливим напрямом для європейських виробників є вихід на ринки країн, що розвиваються. Нині європейська асоціація фотоелектричної промисловості створює Альянс для розвитку сільської електрифікації ‑ некомерційну організацію, метою якої буде залучення усіх зацікавлених сторін для стимулювання розвитку економічно відсталих регіонів за допомогою широкого застосування відновлюваних джерел енергії.

А як у нас?

Яка ситуація з цим в Україні, журналісти газети «ЕлектроТЕМА» спробували з’ясувати вивчаючи нюанси створення сонячної міні-електростанції в нашій державі.

Отже, доцільність створення сонячної електростанції – доволі сумнівна річ, оскільки вартість створення такого об’єкта окупить себе лише тоді, коли закінчиться термін експлуатації обладнання. Проте створювати таке електроживлення можна з різною метою: для автономного живлення гарантованої напруги або з перспективою на майбутнє. Адже давно подейкують, що в Україні за кілька років вартість електроенергії сягне європейського рівня і сонячна енергетика стане вигідною для свого використання та доволі привабливим видом бізнесу. Треба готувати сани влітку, адже, відповідно до закону «Про електроенергетику» щороку бажаючі отримати «зелений тариф» будуть мати дедалі менше привілеїв, оскільки коефіцієнт для об’єктів, впроваджених в експлуатацію після 2014, 2019 та 2024 років, зменшуватиметься на 10, 20  та 30% відповідно. Не бажаюче пасти задніх займемось власними розрахунками просто зараз. Уявімо собі, що ми представники промислового підприємства, яке хоче використовувати електроенергію для своїх потреб, а на перспективу її ще й  продаватиме.

Перше запитання, яке постає одразу ж: де розташувати міні-електростанцію? Потрібна відкрита ділянка приблизно 1,2 м2 на кожні 100 Вт номінальної потужності, або 1200 м2 на весь блок. І одразу виникає проблема, бо не у всіх підприємствах є у «загашнику» територія такого розміру, яку не використовують. Можна, звичайно, взяти в оренду, але це додаткові витрати на її оплату, охорону (аби не сталося так, як  з сонячними батареями «Київгазу») та додаткові ЛЕП. Про пільги на таке використання земельних ділянок згадок у законодавстві ми віднайти не змогли. Проте натрапили на коефіцієнти “зеленого тарифу” для електроенергії, виробленої з використанням альтернативних  джерел  енергії. Зокрема, привернув увагу тариф «для  електроенергії,  виробленої  з енергії сонячного випромінювання об’єктами електроенергетики, які вмонтовані (встановлені) на дахах будинків, будівель та споруд» – чудова ідея, адже така «територія» є майже на кожному промисловому підприємстві у вигляді плоских чи напівкруглих дахів, зазвичай, складських приміщень чи цехів, які нагадують про себе під час дощів. Тож маємо змогу вполювати двох зайців та й дозволів на встановлення сонячних панелей не потрібно.

Наступним кроком є проект електростанції. Хто його буде здійснювати й у скільки це обійдеться? Зазвичай, з монтують сонячні панелі підприємства які їх і продають, отже, звернувшись до них, ми можемо вирішити одразу дві проблеми – з монтажем і закупівлею обладнання. Оскільки торговельні компанії працюють з виробниками на спеціальних умовах, то при здійснення такого проекту ми отримаємо значну знижку. Є торговельні компанії, які пропонують панелі кількох виробників різних цінових категоріях – тут, приймаючи рішення потрібно керуватись не лише ціною. В Україні представлено кілька виробників панелей: «AIT», «Buderus», «Sanyo» – всіх не перелічити, з українських – це «Квазар». Середня ціна панелі 3,2 євро  за 1 Вт номінальної потужності. Є, звичайно, і дешевші варіанти (2,1 євро), але такі «безіменні» виробники навряд чи зможуть гарантувати якість обладнання. Тому варто зупинити вибір на сертифікованому обладнанні знаних виробників, яке працюватиме саме за такими параметрами, що вказані у технічному паспорті, інакше батареї будуть замінені. Отже, повернемося до цифр: 320000 євро ми можемо віднести в видаткову частину бізнес-плану на генерувальне обладнання, додамо витрати на інше обладнання (монтажні аксесуари, кабель, перетворювачі постійного струму на змінний і т.д) та 12 % на монтаж (вартість монтажу в Україні – від 10 до15% вартості обладнання). Округлимо витрати -  140000 євро, також варто додати 5% (23000 євро) на непередбачувані витрати. Загалом отримуємо 483 000 євро. Отже, вартість такого проекту нам вже відома, залишилося лише знайти джерело фінансування.

Ця частина виявилася більш клопіткою, ніж попередні. Річ у тому, що в Україні існують програми кредитування для підвищення енергоефективності, але більшість їх містить умови аби проект був рентабельним одразу і окуповував себе не більш як за вісім років. Без таких параметрів наш проект не міг розраховувати на інвестиції. Ми написали кілька запитів в різні інстанції з проханням пояснити практичне застосування інвестиційних програм, про які ми дізналися, а також чи наш проект міг би для цього надаватися. Але, на жаль, відповіді на такі запити приходять не швидко, а вихід номера газети – річ планова, тож сподіваюся на продовження цієї теми у наступних номерах.

Кілька слів від себе…..

Загалом, підготовка такого проекту є дуже клопіткою та тривалою процедурою. Відверто кажучи, я не хотіла б проходити її насправді. Для підготовки матеріалу я надіслала вісім запитів у різні інстанції та структури для роз’яснення юридичної, фінансової та законодавчої частини проекту. На жаль, відгукнулось лише двоє, а консультацію я отримала лише одну – та й ту тільки в загальних рисах. Хочу висловити особливу подяку підприємствам, які пропонують обладнання, особливо «Санлайт Україна С.Р.Л.», «Аванте», «Електроцентр», «НОМИНАЛ-Т»та «SUNENERGY» – з їх допомогою ми у розрахункові частині статті ми використовували реальні цифри. Дуже прикро, що в Україні нові ідеї розвиваються так повільно.
Шановні читачі! Ця стаття буде розміщена на сайті газети «ЕлектроТЕМА». На цьому ж сайті є форум, на який запрошуємо до спілкування усіх зацікавлених. Всю інформацію, яку я надалі буду знаходити з цієї тематики, обіцяю там публікувати, якщо вдасться підготувати другу частину статті про інвестиційні програми – розмістимо її в газеті. Хочу запропонувати й вам публікувати знайдені вами роз’яснення. Сподіваюся, що разом ми подолаємо бюрократію і полагодимо заіржавілий механізм державної підтримки розвитку українського бізнесу.

Обговорити на форумі

Уже понад десятиліття у житловому будівництві широко застосовують пристрої захисного відімкнення (ПЗВ). За цей час з’явилися сучасні нормативні вимоги до ПЗВ й до електроустановок будинків, викладені в стандартах МЕК, у державних стандартах, у ПУЕ та інших нормативних документах. Ринок ПЗВ заповнився пристроями вітчизняного й закордонного виробництва, що мають різні параметри й характеристики. Триває конкурентна боротьба між виготовлювачами та продавцями ПЗВ за ринки збуту.

Однак не всі фахівці, що займаються проектуванням електроустановок з ПЗВ, їхнім монтажем, випробуваннями та експлуатацією, чітко уявляють про характеристики, переваги й недоліки різних ПЗВ.Насамперед відзначимо, що терміни “електронні ПЗВ” і “електромеханічні ПЗВ” не відображають суті цих виробів і не використовуються в нормативних документах. У будь-якому ПЗВ є, принаймні, два електронних елементи: вимірювальний диференціальний трансформатор, що виявляє диференціальний струм, і резистор у пристрої експлуатаційного контролю, що моделює аварійний диференціальний струм для перевірки працездатності ПЗВ. Таким чином, чисто “електронних ПЗВ” і чисто “електромеханічних ПЗВ” немає й бути не може. Ці терміни використовують замість правильніших термінів “ПЗВ, що функціонально залежать від напруги мережі” (ПЗВ з допоміжним джерелом живлення) і “ПЗВ, що функціонально не залежать від напруги мережі” (ПЗВ без допоміжного джерела живлення), наведених у деяких стандартах. Хотілося б звернути увагу на те, що ще понад 35 років тому при розгляді питань підвищення безпеки електроустановок за допомогою ПЗВ пропонувалося розрізняти “ПЗВ з посиленням сигналу” від “ПЗВ із прямою дією сигналу на коло керування”. При цьому відзначалася висока чутливість ПЗВ з посиленням сигналу, виконаного на електронних елементах, і перспективність їхнього широкого застосування. З огляду на недоліки в термінології і використання технічною громадськістю термінів “електронні ПЗВ” і “електромеханічні ПЗВ”, будемо їх використовувати і ми як найбільш короткі синоніми стандартних термінів.
Однією з головних особливостей електронних ПЗВ порівняно з електромеханічними є простіша конструкція механізму. Фактично, механізм вітчизняних електронних ПЗВ складається з механізму автоматичних вимикачів, конструкція яких досить добре відпрацьована, має високу надійність і низьку вартість. Механізм керованого диференціальним струмом розчеплювача, що дає змогу автоматично розмикати контакти ПЗВ, здебільшого, вбудований у вимикач, хоча іноді його розміщують разом із вимірювальним диференціальним трансформатором у пристрої диференціального струму й механічно пов’язують із вимикачем. Електронні елементи встановлюють на друкованих платах, технологія виробництва яких забезпечує високу надійність ПЗВ при роботі в найсуворіших кліматичних умовах. В електромеханічних ПЗВ у механізмі вимикача, що часом має спеціальне виконання, замість друкованої плати є реле з постійним магнітом, що впливає на механізм вимикача, і механізм зводу цього реле. У деяких електромеханічних ПЗВ є також електронні елементи, що захищають реле від впливу надструмів, або що дають змогу витримувати час вимкнення; їм властива висока чутливість до диференціального струму, простота регулювання й стабільність струму спрацьовування. Це зумовлено електронною схемою посилення сигналу, що надходить із вторинної обмотки вимірювального диференціального трансформатора, і порівняння його з еталонним сигналом, що має високу стабільність. У зв’язку із цим електронні ПЗВ можуть бути виконані з будь-яким потрібним значенням номінального вимикального диференціального струму і мати при цьому практично однакову вартість. В електромеханічних ПЗВ функцію вимірювання й порівняння диференціального струму виконує реле, підвищення чутливості якого, наприклад, до 10 мА, значно здорожує ПЗВ. До того ж струм спрацьовування електромеханічних ПЗВ має великий розкид від одного зразка до іншого, істотно змінюється в міру старіння, залежить від впливу магнітних полів у місці розміщення ПЗВ від температури навколишнього повітря. Можливості електроніки безмежні, у зв’язку із чим електронні ПЗВ практично без збільшення вартості можуть мати тип А за умовами функціонування при наявності постійної складової в диференціальному струмі, а при помірному збільшенні вартості можуть мати виконання з витримуванням часу – тип S для забезпечення селективності, а також низку додаткових функцій – захист від перенапруг, захист від грозових імпульсних напруг, захист від підвищеної температури, світлову сигналізацію про ввімкнений стан і про наявність напруги у мережі живлення, дистанційне керування відімкненням тощо. В електромеханічних ПЗВ виконання вимог, плоставлених до ПЗВ типу А і типу S, значно здорожує ці прилади, а додаткові функції, як правило, відсутні, що пов’язане з ускладненням конструкції (в одному виробі певних габаритів складно встановити вузли й елементи як електромеханічних ПЗВ, так і електронних ПЗВ), з надмірним дорожчанням ПЗВ й подальшим зниженням їхньої надійності.
Єдиним, як видається, недоліком електронних ПЗВ є залежність їхньої роботи від напруги мережі, що знижується або взагалі зникає. Однак ця властивість електронних ПЗВ надмірно перебільшена й найчастіше використовується в конкурентній боротьбі, однак істотно не впливає на електробезпечність електроустановок, у яких використовують ПЗВ.

Валерій КОНКІН

Виграш у функціональних характеристиках, простота і гнучкість зумовили широке використання цифрової апаратури на енергооб’єктах. Однак однією з основних проблем в її роботі є необхідність забезпечити електромагнітну сумісність (ЕМС) сучасної цифрової апаратури з жорсткою електромагнітною обстановкою (ЕМО) на енергооб’єктах.

Актуальна ця проблема з двох причин. По-перше, висока частота і низький рівень сигналів, що використовується сучасною цифровою апаратурою, роблять її дуже сприйнятливиою до перешкод, особливо – високочастотних. По-друге, переважна більшість об’єктів в електроенергетиці проектувалися задовго до масового розповсюдження цифрової апаратури, а отже, без урахування ЕМС. Крім того, відхилення від проектної документації, старіння заземлювальних пристроїв, різні реконструкції тощо часто погіршують ЕМО. Як наслідок, рівні перешкод на багатьох об’єктах перевищують рівні стійкості апаратури, у тому числі виконаної з урахуванням найжорсткіших вимог.

Не слід, однак, вважати що проблема ЕМС є бар’єром на шляху впровадження сучасної цифрової апаратури в електроенергетиці. Нині вже накопичений значний досвід для її успішного вирішення як за кордоном, так і у нашій державі. Однак для цього необхідно докласти значних зусиль як виробникам, так і організаціям, що експлуатують та реконструюють об’єкти.

Розглянемо питання, пов’язані з контролем і покращенням ЕМО на енергооб’єктах. Оцінюють ЕМО на діючих об’єктах, зазвичай, шляхом випробувань та вимірювань, за допомогою деяких здійснюють:
– 100-відсотковий контроль опорів основ електроапаратів і конструкцій, приєднаних до заземлювальної установки;
– вимірювання опору розтікання заземлювальної установки;
– розрахунково-експериментальну оцінку потенціалів на елементах заземлювальної установки і перешкод у вторинних кабелях при коротких замиканнях і грозових розрядах;
– вимірювання рівнів перешкод у вторинних колах при комутаційних операціях;
– оцінку рівнів імпульсних і постійно діючих полів у широкому діапазоні частот.

За результатами оцінки розробляють і реалізують комплекс захисних заходів, спрямованих на приведення ЕМО у відповідність до вимог сучасної мікропроцесорної апаратури. Ці заходи, зазвичай, передбачають:
– покращення стану заземлювальної установки шляхом прокладання додаткових заземлювачів і встановлення порушених зв’язків;
– захист кіл вторинних кабелів шляхом екранування, зміни схем заземлення елементів вибухозахисту, прокладання «бар’єрних» заземлювачів, зміна способів і трас прокладання на окремих ділянках тощо;
– оптимальне (за умовами ЕСМ) розміщення мікропроцесорної апаратури, робочих місць, обслуговуючого персоналу і кабелів між машинного обміну;
– правильну організацію заземлення і живлення мікропроцесорної апаратури, в тому числі встановлення джерела безперебійного живлення, засобів обмеження перенапруг, фільтрів тощо.

Такі заходи заходів дають змогу уникнути появи перешкод, що перевищують рівні, вказані у діючих стандартах і нормах на апаратуру. Однак рівні перешкод все ж залишаються на значними через природу енергооб’єктів. Можна, наприклад, показати, що опір основи фільтра приєднання на великому енергооб’єкті має величину порядка 0,1 Ом навіть при ідеальному стані заземлювального пристрою. При струмі замикання «фаза-земля» 20 кА потенціал на основі фільтра може становити 2 кВ. Внаслідок цього цей потенціал буде прикладеним до кабелю ВЧ-зв’язку і впливатиме на вхід апаратури. Ситуація з блискавковими імпульсами аналогічна. Тому галузеві норми, державні і міжнародні стандарти на апаратуру для електроенергетики передбачають достатньо жорсткі вимоги зі стійкості до перешкод. У ряді випадків на апаратуру зв’язку для енергетики також розповсюджуються й вимоги загальні стандарти ЕМС.

Типові відмови апаратури при випробуваннях на ЕМС
- мікросекундні імпульсні перешкоди: перегорання плавких запобіжників, порушення інтерфейсних елементів (трансформаторів, оптронів, перетворювачів тощо), перекриття між колами вводу-виводу і внутрішніми колами апаратури, що призводить до виходу з ладу основних логічних елементів;
- наносекундні імпульсні перешкоди: хибне спрацювання індикаторів через вимірювання стану відповідних логічних схем під дією перешкод, перезавантаження через спрацювання таймерів та інших засобів самоконтролю, «зависання» апаратури через появу фатальних помилок у програмах і даних, тимчасовий (до 3–5 хвилин) вихід з ладу схем на основі КМОП-логіки, пошкодження інтегральних схем, які неможливо відновити;
- електростатичні розряди: перезавантаження через спрацювання сигнальних таймерів та інших засобів самоконтролю, «зависання» апаратури через виникнення фатальних помилок у програмах і даних, тимчасовий (до 3–5 хвилин) вихід з ладу схем на основі КМОП-логіки;
- магнітні поля промислової частоти, імпульсні магнітні поля: порушення роботи електронно-променевих дисплеїв (час відновлення – до кількох годин).

До основних методів підвищення завадостійкості апаратури належать:

- оптимізація конструкції електронних вузлів: урахування вимог електромагнітної сумісності при виборі елементної бази, розділене розташування цифрових блоків, чутливих аналогових кіл, інтерфейсних елементів і блоків живлення, мінімізація довжини швидкісних цифрових шин і площі утворюваних ними контурів;
- оптимізація схеми заземлення вузлів апаратури: використання заземлювальної площини для високочастотних і цифрових блоків, «Землі» на платі об’єднуються у одній точці, «Землі» різних плат приєднують до спільної точки на корпусі;
- організація електроживлення: живлення апаратури, що використовується системами РЗА, лише для мережі власних потреб без ДБЖ забороняється, входи живлення потрібно захищати за допомогою пристроїв обмеження перенапруг і додаткових фільтрів;
- вимоги до корпусу апаратури: апаратуру треба оснащувати екрануючим корпусом із пов’язаних одна з одною металевих панелей, площа і розміри отворів в екрануючому корпусі повинні бути мінімальними, усі невикористані при нормальній роботі роз’єми, індикатори тощо закривають спеціальною кришкою або заглиблюють у корпус апаратури;
- кола вводу-виводу: вимоги до під’єднання і захисту кіл вводу-виводу залежать від призначення кіл, наприклад, до кіл, що йдуть до фільтра приєднання, або виходять за межі енергооб’єкта, ставляться вищі вимоги, ніж до абонентських кіл у межах об’єкта. Залежно від призначення кіл використовуються різноманітні методи боротьби з перешкодами. До них належать обмежувачі перенапруги, оптронні розв’язки, фільтри тощо;
- моніторинг стану апаратури: апаратуру треба оснащувати вбудованими засобами самодіагностування. Найпростішим варіантом є використання апаратних сигнальних таймерів. Дані моніторингу апаратури слід негайно записувати в енергонезалежну пам’ять із вказанням точного часу;
- резервування: з точки зору електромагнітної сумісності ефективним є резервування шляхом паралельного вмикання неідентичних каналів. При цьому резервний канал може реалізовувати примітивніший алгоритм. Якщо головний канал цифровий, резервний канал може бути аналоговим;
- програмні засоби підвищення завадостійкості: використання точок самоконтролю у програмах. Перехід на незайняту адресу або невикористовуване переривання повинен призводити до виклику програми обробки помилок. Перевірка програм і даних при зчитуванні. Контроль діапазону допустимих значень даних. Цифрова фільтрація. Використання стандартних протоколів з корекцією помилок для обміну інформацією з іншими пристроями.
Таким чином, для вирішення проблеми електромагнітної сумісності сучасної апаратури зв’язку потрібні як оцінка і поліпшення електромагнітної обстановки та енергооб’єктах, так і забезпечення високої завадостійкості самої апаратури. Сучасна технологія дає змогу успішно розв’язувати ці завдання. Що до економічного боку проблеми, то витрати на забезпечення електромагнітної сумісності, переважно, є помітними, однак не визначають вартості виробництва і реконструкції енергооб’єкта. Є кілька способів, що дають змогу знизити сумарні витрати:
– урахування питань ЕМС треба закладати на початкових стадіях проекту будівництва або реконструкції об’єктів;
– оцінювання ЕМО до проведення будь-яких робіт з реконструкції;
– використання апробованих типових проектних рішень.
При проектуванні і виробництві апаратури широко використовуються готові уніфіковані вузли з достовірними даними щодо характеристик ЕМС. Особливо це стосується корпусів, засобів поглинання перешкод, інтерфейсних елементів, блоків живлення тощо. Модульна структура апаратури дає змогу проводити випробування на ЕМС найскладнішої конфігурації. Інші отримані модифікації фактично, «викиданням» частин блоків, автоматично мають потрібні характеристики ЕМС.
Досвід свідчить, що для вирішення питань ЕМС часто треба залучати фахівців спеціалізованих організацій. Така ситуація є нормальною, тим більше, що під час такої взаємодії підвищуєьбся кваліфікація власного персоналу. Результатом витрачених зусиль на забезпечення ЕМС є висока надійність роботи цифрових пристроїв на енергооб’єктах. А це, безперечно, компенсує усі зусилля.

Матвєєв М.В., ТзОВ «ЭЗОП», м. Москва, Росія

Обсяг втрат електроенергії в електричних мережах – найважливіший показник економічності їхньої роботи, наочний індикатор стану системи обліку електроенергії, ефективності енергозбутової діяльності енергопостачальних організацій. Цей індикатор чітко свідчить про проблеми, які вимагають невідкладних рішень у розвитку, реконструкції й технічному переозброєнні електричних мереж, удосконаленні методів і засобів їхньої експлуатації й керування, у підвищенні точності обліку електроенергії, ефективності збору коштів за спожиту електроенергію тощо.

На думку міжнародних експертів, відносні втрати електроенергії при її передачі й розподілі в електричних мережах більшості країн можна вважати задовільними, якщо вони не перевищують 4 – 5%. Втрати електроенергії на рівні 10% можна вважати максимально припустимими з погляду фізики передачі електроенергії мережами.
Стає усе очевиднішим, що різке загострення проблеми зниження втрат електроенергії в електричних мережах вимагає активного пошуку нових шляхів її вирішення, нових підходів до вибору відповідних заходів, а головне, до організації роботи зі зниження втрат.
У зв’язку з малими інвестиціями у розвиток і технічне переозброєння електричних мереж, в удосконалювання систем керування їхніми режимами, в облік електроенергії, виникла низка тенденцій, що негативно впливають на рівень втрат у мережах, адже йдеться про: застаріле обладнання, фізичне й моральне зношування засобів обліку електроенергії, невідповідність встановленого обладнання передаваній потужності.
На тлі змін що відбуваються у господарському механізмі енергетики проблема зниження втрат електроенергії в електричних мережах не тільки не втратила своєї актуальності, а навпаки висунулася в одне із завдань забезпечення фінансової стабільності енергопостачальних організацій.
Деякі визначення:
Абсолютні втрати електроенергії – різниця електроенергії, відпущеної в електричну мережу й корисно відпущеної споживачам.
Технічні втрати електроенергії – втрати, обумовлені фізичними процесами передачі, розподілу й трансформації електроенергії, визначаються розрахунковим шляхом. Технічні втрати діляться на умовно-постійні й змінні (залежні від навантаження).
Комерційні втрати електроенергії – втрати, що визначаються як різниця абсолютних і технічних втрат.
В ідеальному випадку комерційні втрати електроенергії в електричній мережі, повинні дорівнювати нулю. Однак очевидно, що в реальних умовах відпуск в мережу, корисний відпуск і технічні втрати визначаються з похибками. Різниці цих похибок фактично і є структурними складовими комерційних втрат. Вони повинні бути по можливості зведені до мінімуму за рахунок виконання відповідних заходів. Якщо така можливість відсутня, необхідно внести поправки до показів електролічильників, що компенсують систематичні похибки вимірів електроенергії.
Похибки вимірів відпущеної в мережу й корисно відпущеної електроенергії споживачам
Похибка вимірів електроенергії в загальному випадку може бути розбита на безліч складових, розглянемо найбільш значимі складові похибок вимірювальних комплексів (ВК), у які можуть входити: трансформатор струму (ТС), трансформатор напруги (ТН), лічильник електроенергії (ЛЕ), лінія приєднання ЛЕ до ТН. До основних складових похибок вимірів відпущеної в мережу й корисно відпущеної електроенергії належать:
1) похибки вимірів електроенергії в нормальних умовах роботи ВК, обумовлені класами точності ТС, ТН і ЛЕ;
2) додаткові похибки вимірів електроенергії в реальних умовах експлуатації ВК, обумовлені:
- заниженим проти нормативного коефіцієнтом потужності навантаження (додатковою кутовою похибкою);
- впливом на ЛЕ магнітних і електромагнітних полів різної частоти;
- недовантаженням і перевантаженням ТС, ТН і ЛЕ;
- несиметрією й рівнем підведеної до ВК напруги;
- роботою ЛЕ в неопалюваних приміщеннях з неприпустимо низькою температурою тощо;
- недостатньою чутливістю ЛЕ при їхніх малих навантаженнях, особливо в нічні години;
- системні похибки, обумовлені наднормативними термінами служби ВК;
- похибки, пов’язані з неправильними схемами підключення ЛЕ, ТС і ТН, зокрема, порушеннями фазування підключення лічильників;
- похибки, обумовлені несправними приладами обліку електроенергії;
3) похибки зняття показів електролічильників через:
- помилки або навмисне перекручувань записів показів;
- неодночасність або невиконання встановлених термінів зняття показів лічильників, порушення графіків обходу лічильників;
- помилки у визначенні коефіцієнтів перерахування показів лічильників в електроенергію.
Варто зауважити, що при однакових знаках складових похибок вимірів відпуску в мережу й корисного відпуску комерційні втрати будуть зменшуватися, а при різних – збільшуватися. Це означає, що з погляду зниження комерційних втрат електроенергії необхідно проводити погоджену технічну політику підвищення точності вимірів відпуску в мережу й корисного відпуску. Наприклад, якщо односторонньо зменшувати системну негативну похибку вимірів (модернізувати систему обліку), не міняючи похибку вимірів, то комерційні втрати зростуть.
Комерційні втрати, обумовлені заниженням корисного відпуску через недоліки енергозбутової діяльності. Ці втрати містять дві складові: втрати при виставлянні рахунків і втрати від розкрадань електроенергії.
Втрати при виставлянні рахунків обумовлені:
- неточністю даних про споживачів електроенергії, у тому числі недостатньою або помилковою інформацією про укладені договори на користування електроенергією;
- помилками при виставлянні рахунків, у тому числі невиставленими рахунками споживачам через відсутність точної інформації про них і через відсутність постійного контролю за актуалізацією цієї інформації;
- відсутністю контролю й помилками у виставлянні рахунків клієнтам, що користуються спеціальними тарифами;
- відсутністю контролю й обліку відкоректованих рахунків тощо.
Втрати від розкрадань електроенергії є однією з найбільш істотних складових комерційних втрат. Узагальнення міжнародного й вітчизняного досвіду щодо боротьби з розкраданнями електроенергії показало, що в основному ці розкрадання здійснююить побутові споживачі. Мають місце крадіжки електроенергії, здійснювані промисловими й торговельними підприємствами, але обсяг цих крадіжок не можна вважати визначальним.
Розкрадання електроенергії мають досить чітку тенденцію до зростання, особливо в регіонах з неблагополучним теплопостачанням споживачів у холодні періоди року, а також в осінньо-весняні періоди, коли температура повітря вже сильно понизилася, а опалення ще не ввімкнене чи вже вимкнене.
Існують три основні групи способів розкрадань електроенергії: механічні, електричні, магнітні.
Механічні способи розкрадань електроенергії
Механічне втручання в роботу лічильника, що може набирати різних форм:
- свердлення отворів у доні корпуса, кришці або склі лічильника;
- вставка (в отвір) різних предметів типу плівки шириною 35 мм, голки тощо для того, щоб зупинити обертання диска або скинути покази лічильника;
- переміщення лічильника з нормального вертикального в похиле положення, щоб знизити швидкість обертання диска;
- самовільне зривання пломб, порушення в центруванні осей механізмів (шестірень) для запобігання повної реєстрації електроенергії;
- розкочування скла при вставці плівки, що зупинить дискове обертання.
Звичайно, механічне втручання залишає слід на лічильнику, але його важко виявити, якщо лічильник не буде повністю очищений від пилу й бруду й оглянутий досвідченим фахівцем.
До механічного способу розкрадання електроенергії можна віднести досить широко розповсюджені навмисні ушкодження ЛЕ побутовими споживачами або розкрадання лічильників, встановлених на сходових клітках житлових будинків. Як показав аналіз, динаміка навмисних руйнувань і розкрадань лічильників збігається з настанням холодів при недостатньому опаленні квартир.
Електричні способи розкрадань електроенергії
Найпоширенішим електричним способом розкрадань електроенергії є так зване «накидання» на неізольовані проводи повітряної лінії. Досить широко використовуються такі способи, як:
- інвертування фази струму навантаження;
- застосування різного типу «відмотувачів» для часткової або повної компенсації струму навантаження зі зміною його фази;
- шунтування струмового кола лічильника – встановлення так званих «закорочувачів»;
- заземлення нульового проводу навантаження;
- порушення чергування фазного й нульового проводів у мережі із заземленої нейтраллю.
Якщо лічильники ввімкнені через вимірювальні трансформатори, можуть застосовуватися також:
- відімкнення струмових кіл ТС;
- заміна нормальних запобіжників ТН на перегорілі тощо.
Магнітні способи розкрадань електроенергії
Застосування магнітів із зовнішньої сторони лічильника може вплинути на його робочі характеристики. Зокрема, можна при використанні індукційних лічильників старих типів за допомогою магніту сповільнити обертання диска. Нині виробники намагаються захистити лічильники від впливу магнітних полів. Тому цей спосіб розкрадань електроенергії стає усе більш обмеженим.
Інші способи розкрадань електроенергії
Існує низка інших способів розкрадань електроенергії, наприклад, розкрадання за рахунок частої зміни власників тієї або іншої фірми з перманентним переоформленням договорів на постачання електроенергії. У цьому випадку енергозбут не в змозі встежити за зміною власників і одержати з них плату за електроенергію.
Комерційні втрати електроенергії, обумовлені наявністю безгосподарних споживачів
Кризові явища в країні, поява нових акціонерних товариств призвели до того, що в більшості енергосистем в останні роки з’явилися й уже досить значний час існують житлові будинки, гуртожитки, цілі селища, які не стоять на балансі яких-небудь організацій. Електро- і теплоенергію, що поставляються в ці будинки, мешканці нікому не оплачують. Спроби енергосистем відключити неплатників не дають результатів, тому що жителі знову самовільно підключаються до мереж. Електроустановки цих будинків ніким не обслуговуються, їхній технічний стан загрожує аваріями й не забезпечує життю й майну громадян безпеку.
Комерційні втрати, обумовлені неодночасністю оплати за електроенергію побутовими споживачами – так звана «сезонна складова»
Ця досить істотна складова комерційних втрат електроенергії має місце у зв’язку з тим, що побутові споживачі об’єктивно не в змозі одночасно зняти покази лічильників і оплатити за електроенергію. Як правило, платежі відстають від реального енергоспоживання, що, безумовно, вносить похибку у визначення фактичного корисного відпуску побутовим споживачам і в розрахунок фактичного небалансу електроенергії, тому що відставання може становити від одного до трьох місяців і більше. Зазвичай, в осінньо-зимові й зимово-весняні періоди року мають місце недоплати за електроенергію, а у весняно-літні й літньо-осінні періоди ці недоплати певною мірою компенсуються. Осінньо-зимові й зимово-весняні сезонні недоплати за електроенергію набагато перевищують у більшості випадків сумарну оплату в інші періоди року. Тому комерційні втрати мають місце по місяцях, кварталах і за рік загалом.
Похибки розрахунку технічних втрат електроенергії в електричних мережах
Оскільки комерційні втрати електроенергії не можна виміряти, їх можна з тією чи іншою похибкою обчислити. Значення цієї похибки залежить не тільки від похибок вимірів обсягу розкрадань електроенергії, наявності «безгосподарних споживачів», інших розглянутих вище факторів, а й від похибки розрахунку технічних втрат електроенергії. Що більш точними будуть розрахунки технічних втрат електроенергії, то, точнішими будуть оцінки комерційної складової, то об’єктивніше можна визначити їхню структуру й намітити заходи щодо їхнього зниження.

Василь ЯРЕМА

Під час вибору кабелю або шинопроводу для передачі на великі відстані та розподілу електроенергії в промисловості часто з’являються сумніви і вагання. У даній статті розкриємо всі «плюси» й «мінуси» вибору шинопроводу.

Застосування шинопроводів дає змогу проектувати системи електропостачання на стадії, коли відомі тільки попередні розміщення навантажень, – що до остаточного завершення плану розташування машин, механізмів й інших споживачів. Шинопроводи постачаються з високим ступенем заводської готовності, мають всі необхідні пристосування, аксесуари й повністю готові до монтажу.

Для монтажу складальних одиниць немає необхідності в спеціальному навчанні. Можливий монтаж на стіни, стелі тощо. Комплекс механічних пристосувань і блокувань унеможливлює неправильний монтаж й приєднання складальних одиниць і споживачів.

Суттєве зниження реактивного опору і рівномірний розподіл густини струму у перерізі проводу (провід має прямокутний переріз і струм не витісняється на поверхню) призводить до значного (до 40%) зниження спаду напруги (а отже, і втрат енергії) у магістралі. Розрахунки свідчать, що при застосуванні шинопроводу струмом 1000 А і довжиною 100 м замість кабельної лінії такої ж довжини на аналогічне навантаження, лише за рахунок економії електроенергії на втратах вартість магістралі окупиться протягом 7,5–8 років експлуатації зі збереженням тарифів на електроенергію.

Стандартне виконання шинопроводу без застосування додаткових пристроїв після складання має ступінь захисту ІР55. На замовлення, без суттєвого збільшення вартості виробу, можна підвищити ступінь захисту до ІР56 та ІР66. На початках шинопроводи розробляли для максимально важких виробничих умов, вони мають високий ступінь захисту кожуху від ударів і вібростійкість. Конструкція шинопроводу та екранувальні властивості кожуха забезпечують низький рівень електромагнітного випромінювання, що дає змогу використовувати шинопровід у приміщеннях і зонах з радіоелектронною апаратурою і обчислювальною технікою без додаткового захисту від електромагнітного випромінювання.

При проходженні шинопроводів через стіни для запобігання розповсюдження вогню і газоподібних продуктів горіння використовують вогнезахисні бар’єри, які зберігають клас вогнестійкості будівельної конструкції. Їх можна постачати вже встановленими на секцію або як комплект для встановлення на місці монтажу шинопроводу. Клас вогнестійкості екрану шинопроводу – S120 за стандартом DIN4102 частини 9. Таким чином, при виборі шинопроводу можна домогтися кращої передачі електроенергії з меншими втратами, захистити провідник електроенергії від максимально важких виробничих умов, а за допомогою кожуха – від ударів і вібрації, а також створити вогнетривкі бар’єри.

Матеріал надано компанією Вектор-ВС.

Посилання

Практично вся електроенергія надходить споживачам через низьковольтні апарати, у тому числі автоматичні вимикачі (АВ). Останні призначені для комутації електричних навантажень у будь-яких режимах роботи зокрема під час коротких замикань. АВ захищають обладнання від перевантажень, коротких замикань, аварійних знижень напруги.

Автоматичні вимикачі – довіряти чи перевіряти?

Юрій Андрєєв,ТОВ «Рекурс», м. Харків

Наразі ситуація у розподільних мережах така:
- експлуатуються АВ як сучасного, так і більш раннього виробництва;
- суттєво розширено номенклатуру АВ – від класичних, порівняно недорогих, до складних, із значно розширеними функціональними можливостями;

- часто не виконуються вимоги нормативних документів, що регламентують введення в експлуатацію, порядок та періодичність контролю АВ;

- у випадках відмови або неправильної роботи АВ виникає реальна відповідальність за збитки, понесені підприємством та/або споживачами.

Надійність (якість) функціонування розподільних мереж залежить як від надійності власне обладнання, так і від дотримання технології, рівня підготовленості персоналу. Наприклад, для аналізу причин виникнення аварії на підстанції значну допомогу можуть надати результати періодичного контролю уставок спрацьовування АВ, контролю ізоляції, перехідного опору та інші дані, відображені у відповідних документах (протоколах, журналах).

Аналізуючи такі дані можна запобігти переходу ще працездатного АВ у аварійний стан, спланувати його своєчасну заміну (ремонт).

Таким чином, контроль параметрів АВ на підприємствах, що розглядається у цій статті, актуальний.

Обсяги випробувань апаратів до 1000 В відображені у Правилах улаштування електроустановок. Методи випробувань, вказані в ДСТУ 3025-95 та у ДСТУ 2993-95, можуть бути реалізовані лише в умовах спеціальних заводських випробувальних лабораторій.

Тому в умовах експлуатації перевіряють основні функції АВ, застосовуючи доступне обладнання, по можливості мінімізуючи витрати часу.

Наприклад, у „Методичних вказівках по налагодженню та експлуатації автоматичних вимикачів серії А3700 на електростанціях та підстанціях” (СПО „Союзтехэнерго”, Москва, 1981) наведені рекомендації щодо обсягу та методики налагодження, розрахунку та вибору уставок захисту, а також рекомендації з обсягу, періодичності та методики технічного та оперативного обслуговування вимикачів серії А3700.

Згідно з документом калібрування теплових розчіплювачів АВ А3700 відбувається лише на заводі, що виготовлює ці вимикачі, а при налагодженні та технічному обслуговуванні просто перевіряють їх працездатність: контроль спрацьовування пополюсно триразовим номінальним струмом у холодному стані. Провід, що з’єднує навантажувальний трансформатор з вимикачем, має бути мідним з перерізом не меншим від вказаного у таблиці. Критерієм справності АВ є оптимальний час спрацьовування у заданих умовах. Якщо час спрацьовування більший за максимально припустимий, вимикач підлягає заміні або ремонту.

Наразі із зростанням кількості пропозицій від виробників АВ спостерігається дефіцит, а найчастіше – повна відсутність рекомендацій щодо методик їх контролю (вхідного та профілактичного). Відсутність вхідного контролю фактично відкладає момент пред’явлення рекламацій виробнику (продавцю), якщо продукція не відповідає ТУ.

Таким чином, можна виділити основні напрями роботи для забезпечення надійності функціонування АВ:

- готування персоналу, що відповідає за якісне проведення технічного та оперативного обслуговування АВ;

- забезпечення персоналу технічною документацією (галузеві методичні вказівки з налагодження та експлуатації АВ, технічний опис та інструкція щодо експлуатації АВ, інструкції заводів-виробників, інша література);

- придбання та/або виготовлення обладнання та приладів, що дають змогу проводити роботи (навантажувальні трансформатори, регулятори напруги, вимірювальні трансформатори струму тощо);

- організація вхідного контролю АВ, пуско-налагоджувальних та профілактичних робіт, оформлення результатів випробувань (перевірок) у відповідних документ

Нові моторизовані перемикачі АВР

Після серії компактних моторизованих перемикачів Sircover, що добре зарекомендували себе як надійні та безпечні, французька компанії Socomec представила на ринку якісно новий продукт серії ATyS, що є наступним етапом у використанні перемикачів навантаження з мотор-приводом у схемах автоматичного вмикання резервного живлення (АВР)

НОВЕ ПОКОЛІННЯ МОТОРИЗОВАНИХ ПЕРЕМИКАЧІВ ATyS

Лінійка ATyS – це моделі від силового моторизованого перемикача навантаження до повністю автоматизованого силового пристрою, здатного відслідковувати зміни в мережі, керувати запуском генераторної установки та виконувати інші функції, забезпечуючи гарантоване енергозабезпечення споживачів. Всі електричні операції виконуються моторизованим модулем, керованим електронікою. Лінійка ATyS складається з 3- або 4-полюсних перемикачів, які поділяються за такими напрямками:
ATyS 3 – це моторизовані перемикачі з можливістю перемикання між положеннями 1, 0 або 2 від зовнішнього логічного блока – реле контролю ATyS 30. Лінійка моделей представлена двома підрядами: ATyS 3s та ATyS 3e.
ATyS 3s – базова модель, розрахована на комутацію струмів від 125 до 1800 А з категорією навантажень АС-22, та АС-23 з можливістю керування від зовнішнього джерела сигналу або в режимі ручного керування. Перемикач має три фіксовані положення з можливими варіантами виконання 1-0-2 або 1-1+2-2. Живиться мотор-привод від одного джерела енергії.
ATyS 3e відрізняться від 3s наявністю на передній панелі дисплея, де відображається інформація про стан АВР та кількість комутацій. Додатково може комплектуватися модулем зв’язку з портом RS485 або модулем входів/виходів. Для налаштування режиму роботи використовується клавіатура, яка теж розміщення на передній панелі. Мотор-привод живиться від двох джерел одночасно. У випадку виникнення проблем передбачено релейний вихід для сигналізації аварії.
ATyS 6 – це повністю автоматизований пристрій АВР, який містить реле контролю мережі з функцію тестування та може автоматично перемикатися залежно від заданих параметрів. Всі функціональні можливості ATyS 3 є у версії ATyS 6. Інформація про положення перемикача, готовність джерела, значення напруги та частоти відображається безпосередньо на самому приладі. Блок керування (модулі мотор-привода та електроніки) можна витягнути для профілактичного обслуговування без від’єднання силового блока від мережі. Лінійка моделей ATyS 6 теж представлена двома моделями: ATyS 6е та ATyS 6m.
На відміну від ATyS 3, ці пристрої є комбінацією силового комутаційного блока (здвоєний вимикач навантаження з мотор-приводом) та реле контролю параметрів мережі з можливістю керування дизель-генераторною установкою.
Електронні реле контролю ATyS 30 та ATyS 40 є окремою групою приладів, які можна застосовувати не тільки в комплекті з серією ATyS 3, а також з такими силовими комутаційними блоками, як контактори, вимикачі та інші моторизовані перемикачі.
ПЕРЕВАГИ ATyS
Завдяки своїм особливостям серія ATyS виділяється серед аналогічних продуктів, представлених на ринку, і значно перевершує їх за технічними характеристиками.
Безпечне функціонування. Використання перемикача ATyS забезпечує гарантоване вимкнення навантаження. ATyS має три стійкі положення (1, 0, 2 або 1, 1+2, 2), що забезпечує надійне живлення навантаження навіть без керуючої напруги.
Високий рівень робочої ізоляції. Для перемикачів зі струмом комутації до 400 А ізоляція пристрою розрахована на напругу до 800 В при витримуваній імпульсній напрузі 8 кВ, а для перемикачів зі струмом комутації більше 400 А ці значення становлять, відповідно, 1000 В і 12 кВ.
Стійкість до струмів короткого замикання. Пристрої ATyS як перемикачі АВР характеризуються стійкою роботою в умовах короткого замикання з великими струмами.
Ручне та автоматичне керування. На апаратах ATyS за потребою можливе ручне керування і блокування електричного керування перемикачем.
Надійне блокування. Перемикачі ATyS забезпечують безпечне секціонування і блокування на замок. Для блокування положень 1, 0, 2 у перемикачах ATyS можна використовувати до 3-х висячих замків. У такому стані ручне керування неможливо, а електричне – заблоковане. Тому перемикачі гарантують не тільки робочий режим, а й повну безпеку експлуатаційних робіт.
Легкість монтажу. ATyS не треба монтувати – це Plug&Play-пристрій. Продукт поставляється повністю готовим до експлуатації, немає потреби в придбанні додаткових монтажних аксесуарів, необхідно тільки закріпити пристрій гвинтами та приєднати силові кабелі.
Візуалізація робочих параметрів. Перемикачі ATyS забезпечують можливість моніторингу стану пристрою та електричних параметрів мережі безпосередньо на самому приладі.
Фірмове програмне забезпечення. Для зручної дистанційної роботи та візуалізації процесу розроблено програмне забезпечення ATyS VISION. Програма є гнучким інструментом для моніторингу і керування процесом АВР безпосередньо з персонального комп’ютера – як у програмі Windows XP, так і більш ранніх версіях– Windows 2000, NT, Me, 98.

Матеріал наданий компанією СВ Альтера

За останні роки спостерігається збільшення інвестицій у розробку, будівництво та модернізацію таких об’єктів народного господарства, як шахти, хімічні та металургійні підприємства, підприємства нафтопереробного комплексу. Тому актуальним є створення нового покоління кабелів, що мають підвищені параметри пожежної безпеки, а також кабелів, призначених для прокладання у вибухонебезпечних приміщеннях.
Такі кабелі призначені для експлуатації передусім у місцях, де концентрація людей та дорогого обладнання потребує підвищеного рівня безпеки. Аналізуючи попит на цю продукцію, ТзОВ «Азовська кабельна компанія» у тісному співробітництві із фахівцями розробниками ВАТ «УкрНДІКП» поставила на виробництво і серійний випуск силових кабелів, контрольних для керування з підвищеними до пожежної безпеки параметрами (ТУ У 31.3-00217099-021:2005), пожежостійких кабелів, що зберігають свої робото здатність протягом 3 годин при дії відкритого полум’я з температурою 750–850ºС (ТУ У 31.3-00217099-006-2003), а також кабелів типу КВРВБ, КВТРЭВБ, КВТРпВБ, КВТРпЭВБ для вибухонебезпечних середовищ (ТУ У 31.3-00217099-022-2004).
Кабелі та проводи з підвищеними параметрами пожежної безпеки:
– запобігають розповсюдженню полум’я від джерела пожежі;
– забезпечують функціонування систем безпеки у випадку пожежі (вогнестійкі кабелі);
– виділяють малу кількість диму і корозійноактивних газів під час горіння.
За рівнем пожежної безпеки кабелі класифікуються на:
І група – кабелі, що не розповсюджують горіння при одиночному прокладанні – це група більшості кабелів та проводів;
ІІ група – кабелі, що не розповсюджують горіння при одиночному пучковому прокладанні – це кабелі з індексом «нг»;
ІІІ група – кабелі, що не розповсюджують горіння при одиночному і пучковому прокладанні, з пониженими димо та газовиділенням, з нормованим вмістом галогенів – це кабелі з індексом «LS»;
IV група – кабелі, що не розповсюджують горіння при одиночному чи пучковому прокладанні, з пониженим димо та газовиділенням, безгалогенні – це кабелі з індексом «HF»;
V група – кабелі вогнестійкі з індексом «FR».
Вибухобезпечні кабелі поряд з промисловими об’єктами застосовуються для нерухомого прокладання у вибухонебезпечних приміщеннях і просторах на суднах морського і річкового флоту, берегових, плавуч