З усіх видів доступної нам альтернативної енергії, сонце є найбільшим її джерелом, яке надає нам понад 970 трлн кВт енергії щодня. Енергії сонця, яка потрапляє на землю щохвилини, значно більша за отриману в результаті спалювання викопного палива протягом року! Із постійним зростанням вартості нафти і газу багато споживачів почали заощаджувати кошти, переходячи на «чисту» сонячну енергію, що спричинило стрімкий розвиток індустрії сонячних модулі. Упродовж 15 років світове виробництво сонячних модулів щороку зростало на 25%.

Критерії вибору

Технології отримання електроенергії з сонячної енергії невпинно удосконалюються. На підставі чого можна говорити, яка з технологій найбільш перспективна? Є три важливих критерії, які слід враховувати при оцінюванні таких технологій. До них належать:

‑ вартість. Для більшості цих технологій найважливішим показником є вартість однієї кіловат-години електроенергії, яку виробляє сонячний модуль. Цей показник свідчить не лише про те, наскільки конкурентоспроможною є технологія. За його допомогою можна порівнювати вартість виробленої сонячним модулем електроенергії з вартістю електроенергії, виробленої традиційними джерелами живлення;

‑ виробничі питання. Як і у будь-якому секторі промисловості, функціонування і розвиток підприємства-виробника сонячних модулів врешті-решт залежить від можливості виготовляти якісну продукцію у великих обсягах. Це складне завдання, оскільки вартість електроенергії, виробленої сонячними модулями поки що висока, виробничий процес постійно покращують, а велику кількість сонячних батарей відбраковують у процесі виробництва. Наприклад при виготовленні модулів на основі полікристалічного кремнію до 5% продукції мають дефекти;

‑ ефективність перетворення енергії. Цей показник може як позитивно, так і негативно позначатися на вартості 1 Вт виробленої електроенергії –усе залежить від багатьох факторів (наприклад, якість і вартість сировина, структури комірки тощо). Хоча висока ефективність перетворення зазвичай є кращою, цей показник не є критичним з простої причини – що ефективнішою є комірка, то важче і дорожче її виготовити.

Такі критерії дають змогу будь-якому інвестору визначити сильні і слабкі сторони основних технологій, що нині найбільш поширені на ринку. Кремнієвій технології належить понад 90% ринку, а сонячні модулі, як моно-, так і полікристалічні на підставі цієї технології виготовляють практично усі провідні світові компанії. Основним конкурентом цієї технології є «тонкоплівкова» – порівняно нова, переспективна технологія, що має значний потенціал щодо економічності. Цій технології поки що належить 9,99% ринку, але ця цифра може сягнути 15‑20%. Решту ринку займають інші різнотипні технології, які ще не мають промислового застосування.

Тариф на сонячну енергію: європейський досвід

Ще 10 років тому розвитку галузі виробництва фотоелектричних панелей в європейських країнах сприяла лише невелика кількість демонстраційних програм, що переважно мали науково-дослідне спрямування і розвивали експериментальні проекти, що сприяли стартування ринку фотоелектричних станцій і привертали увагу громадськості до цього сегмента енергетики.

Німеччина була першою країною, що вжила заходів для стимулювання виробництва і використання сонячної електрики. Ґрунтуючись на позитивному досвіді вітроенергетики, на законодавчому рівні уряд Німеччини прийняв незалежну від державного бюджету систему спеціальних закупівельних тарифів (feed-in-tariff) для виробників електрики з сонячної енергії. Закон встановив гарантовану мінімальну ціну на електроенергію, вироблену сонячними панелями, яка постачається в електричну мережу. Ця ціна досить висока для того, щоб стимулювати інвесторів вкладати кошти у розвиток сектора і очікувати прибутків. Отримані після цього переконливі результати дали змогу переглянути і покращити законодавчу норму. Як результат, з 2004 у цьому сегменті ринку зафіксовано рекордне зростання, незважаючи на те, що Німеччина не належить до країн зі значним сонячним потенціалом.

Рішення підтримати досить дорогу технологію виробництва електроенергії пояснюється кількома факторами. З одного боку, екологічно зорієнтована державна політика Німеччини підтримує розвиток і застосування відновлювальних джерел енергії ‑ для більшої диверсифікації виробництва енергії. З іншого боку, необхідно було виявляти внутрішніх лідерів, здатних конкурувати на нових світових ринках. Стратегія була обрана успішно. Нині Німеччина – один із лідерів у цьому секторі на світовому ринку –тут зосереджено близько 80% європейського ринку фотоелектричної енергії. У 2005 році цей показник становив приблизно 600 МВт із 1,4 ГВт, вироблених у світі.

Директива ЄС з підтримки виробництва електроенергії за допомогою відновлюваних джерел енергії встановлює вигідні умови для розвитку чистої енергетики в Європі. Починаючи з 2001 року держави ЄС прийняли пакет механізмів підтримки виробників «чистої» енергії для досягнення національних цілей зі збільшення частки відновлюваної енергії.

За останні кілька років керівництво кількох країн півдня Європи запозичили досвід Німеччини. Перша з них – Іспанія, керівництво якої прийняло законодавство, що передбачає заохочення виробників, як і в Німеччині. У 2005 р. Італія прийняла програму підтримки виробництва фотоелектрики, що сприяло збільшенню виробництва з 4 МВт енергії у 2005 році до 100 МВт у 2006-му.

Згідно з прогнозом Європейської асоціації фотоелектричної промисловості (EPIA), наприкінці 2010 року світове виробництво фотоелектричних систем сягне 5,4 ГВт. За цим амбіційним сценарієм розвиток світового ринку базується на таких підходах: у Європі ‑ на ефективності системи спеціальних тарифів (з усуванням коливань на ринку), у Японії ‑ з реалізацією зусиль, спрямованих на досягнення поставленого завдання – 5 ГВт загальної встановленої кількості, у США ‑ удосконаленою політикою підтримки фотоелектричних технологій, приклади якої нині можна бачити в Каліфорнії. Усе це дає змогу прогнозувати зростання світового ринку фотоелектрики на 25% щороку.

Система закупівельних тарифів ‑ ефективний інструмент розвитку

У більшості промислово розвинених країн традиційні виробники електроенергії залежні від державних субсидій, у зв’язку із чим негативний вплив їх підприємств на навколишнє середовище жодним чином не позначається на вартості електроенергії для споживачів. Система спеціальних закупівельних тарифів (ССЗТ) пропонує споживачам привабливу ціну для продажу виробленої ними електрики з енергії сонця у загальну мережу і винагороджує їх те, що вони віддають перевагу сонячній енергетиці.

Для того, щоб ССЗТ була успішною, необхідно дотримуватись таких умов:

‑ тариф починає діяти у точці під’єднання виробника до мережі;

‑ тариф повинен гарантовано діяти не менш 20 років, що дає можливість виробнику планувати інвестиції й одержувати вигоду;

‑ вартість застосування ССЗТ розподіляється між усіма споживачами електроенергії, в результаті чого на державний бюджет не буде додаткових навантажень. Застосування подібної схеми також захищає від «політичного футболу» у часи зменшенням керівництвом країни бюджетних витрат.

Ефективність ССЗТ значною мірою залежить від таких ринкових бар’єрів:

‑ занадто велика кількість інстанцій, залучених у цю діяльність, і слабка координація їх діяльності;

‑ занадто багато часу потрібно для отримання необхідних дозволів;

‑ відновлювані джерела енергії не беруться до уваги при перспективному плануванні.

Ліквідація цих бар’єрів додасть змоги значно прискорити розвиток виробництва фотоелектрики в країнах, які вже прийняли відповідні програми підтримки його виробництва і застосування. Наприклад, у Франції і Португалії система вигідних тарифів була прийнята, але потрібні занадто великі зусилля для отримання усіх дозволів і погоджень, що відлякує потенційних інвесторів.

Завдяки сталому зростанню європейського ринку фотоелектричних технологій розвивається промисловість, створюючи велику кількість нових робочих місць. Щоб зберегти ці позиції, Європі необхідно розширювати ринки збуту. Важливим напрямом для європейських виробників є вихід на ринки країн, що розвиваються. Нині європейська асоціація фотоелектричної промисловості створює Альянс для розвитку сільської електрифікації ‑ некомерційну організацію, метою якої буде залучення усіх зацікавлених сторін для стимулювання розвитку економічно відсталих регіонів за допомогою широкого застосування відновлюваних джерел енергії.

А як у нас?

Яка ситуація з цим в Україні, журналісти газети «ЕлектроТЕМА» спробували з’ясувати вивчаючи нюанси створення сонячної міні-електростанції в нашій державі.

Отже, доцільність створення сонячної електростанції – доволі сумнівна річ, оскільки вартість створення такого об’єкта окупить себе лише тоді, коли закінчиться термін експлуатації обладнання. Проте створювати таке електроживлення можна з різною метою: для автономного живлення гарантованої напруги або з перспективою на майбутнє. Адже давно подейкують, що в Україні за кілька років вартість електроенергії сягне європейського рівня і сонячна енергетика стане вигідною для свого використання та доволі привабливим видом бізнесу. Треба готувати сани влітку, адже, відповідно до закону «Про електроенергетику» щороку бажаючі отримати «зелений тариф» будуть мати дедалі менше привілеїв, оскільки коефіцієнт для об’єктів, впроваджених в експлуатацію після 2014, 2019 та 2024 років, зменшуватиметься на 10, 20  та 30% відповідно. Не бажаюче пасти задніх займемось власними розрахунками просто зараз. Уявімо собі, що ми представники промислового підприємства, яке хоче використовувати електроенергію для своїх потреб, а на перспективу її ще й  продаватиме.

Перше запитання, яке постає одразу ж: де розташувати міні-електростанцію? Потрібна відкрита ділянка приблизно 1,2 м2 на кожні 100 Вт номінальної потужності, або 1200 м2 на весь блок. І одразу виникає проблема, бо не у всіх підприємствах є у «загашнику» територія такого розміру, яку не використовують. Можна, звичайно, взяти в оренду, але це додаткові витрати на її оплату, охорону (аби не сталося так, як  з сонячними батареями «Київгазу») та додаткові ЛЕП. Про пільги на таке використання земельних ділянок згадок у законодавстві ми віднайти не змогли. Проте натрапили на коефіцієнти “зеленого тарифу” для електроенергії, виробленої з використанням альтернативних  джерел  енергії. Зокрема, привернув увагу тариф «для  електроенергії,  виробленої  з енергії сонячного випромінювання об’єктами електроенергетики, які вмонтовані (встановлені) на дахах будинків, будівель та споруд» – чудова ідея, адже така «територія» є майже на кожному промисловому підприємстві у вигляді плоских чи напівкруглих дахів, зазвичай, складських приміщень чи цехів, які нагадують про себе під час дощів. Тож маємо змогу вполювати двох зайців та й дозволів на встановлення сонячних панелей не потрібно.

Наступним кроком є проект електростанції. Хто його буде здійснювати й у скільки це обійдеться? Зазвичай, з монтують сонячні панелі підприємства які їх і продають, отже, звернувшись до них, ми можемо вирішити одразу дві проблеми – з монтажем і закупівлею обладнання. Оскільки торговельні компанії працюють з виробниками на спеціальних умовах, то при здійснення такого проекту ми отримаємо значну знижку. Є торговельні компанії, які пропонують панелі кількох виробників різних цінових категоріях – тут, приймаючи рішення потрібно керуватись не лише ціною. В Україні представлено кілька виробників панелей: «AIT», «Buderus», «Sanyo» – всіх не перелічити, з українських – це «Квазар». Середня ціна панелі 3,2 євро  за 1 Вт номінальної потужності. Є, звичайно, і дешевші варіанти (2,1 євро), але такі «безіменні» виробники навряд чи зможуть гарантувати якість обладнання. Тому варто зупинити вибір на сертифікованому обладнанні знаних виробників, яке працюватиме саме за такими параметрами, що вказані у технічному паспорті, інакше батареї будуть замінені. Отже, повернемося до цифр: 320000 євро ми можемо віднести в видаткову частину бізнес-плану на генерувальне обладнання, додамо витрати на інше обладнання (монтажні аксесуари, кабель, перетворювачі постійного струму на змінний і т.д) та 12 % на монтаж (вартість монтажу в Україні – від 10 до15% вартості обладнання). Округлимо витрати -  140000 євро, також варто додати 5% (23000 євро) на непередбачувані витрати. Загалом отримуємо 483 000 євро. Отже, вартість такого проекту нам вже відома, залишилося лише знайти джерело фінансування.

Ця частина виявилася більш клопіткою, ніж попередні. Річ у тому, що в Україні існують програми кредитування для підвищення енергоефективності, але більшість їх містить умови аби проект був рентабельним одразу і окуповував себе не більш як за вісім років. Без таких параметрів наш проект не міг розраховувати на інвестиції. Ми написали кілька запитів в різні інстанції з проханням пояснити практичне застосування інвестиційних програм, про які ми дізналися, а також чи наш проект міг би для цього надаватися. Але, на жаль, відповіді на такі запити приходять не швидко, а вихід номера газети – річ планова, тож сподіваюся на продовження цієї теми у наступних номерах.

Кілька слів від себе…..

Загалом, підготовка такого проекту є дуже клопіткою та тривалою процедурою. Відверто кажучи, я не хотіла б проходити її насправді. Для підготовки матеріалу я надіслала вісім запитів у різні інстанції та структури для роз’яснення юридичної, фінансової та законодавчої частини проекту. На жаль, відгукнулось лише двоє, а консультацію я отримала лише одну – та й ту тільки в загальних рисах. Хочу висловити особливу подяку підприємствам, які пропонують обладнання, особливо «Санлайт Україна С.Р.Л.», «Аванте», «Електроцентр», «НОМИНАЛ-Т»та «SUNENERGY» – з їх допомогою ми у розрахункові частині статті ми використовували реальні цифри. Дуже прикро, що в Україні нові ідеї розвиваються так повільно.
Шановні читачі! Ця стаття буде розміщена на сайті газети «ЕлектроТЕМА». На цьому ж сайті є форум, на який запрошуємо до спілкування усіх зацікавлених. Всю інформацію, яку я надалі буду знаходити з цієї тематики, обіцяю там публікувати, якщо вдасться підготувати другу частину статті про інвестиційні програми – розмістимо її в газеті. Хочу запропонувати й вам публікувати знайдені вами роз’яснення. Сподіваюся, що разом ми подолаємо бюрократію і полагодимо заіржавілий механізм державної підтримки розвитку українського бізнесу.

Обговорити на форумі